года летят как дни:
подобно дням летят года

Курку тобі не шкода. Жереш її щоночі.
Краще б навшпиньки смажив. Зрозуміло про що я?
Сили не ті, задишка. Холестерин та зрада.
А десь на карантині, нудьгує твоя відрада.

Мріє про ніжне тіло (моркву тушкуй в томаті)
Бацила не видима оку. Підступний її творець.
Обскубана і натерта стерильним розчином квочка.
В синіх бахілах і масці тебе зачекалась подружка.

Досить  нудитися марно  Бродського маячнею.
Всім нам пора змінитися. Світ вже не стане колишнім.
Вірус закрив кордони. Не вийде з кімнати курка.
З кропом і овочами пора їй в борщі варитися.

Дістань із шафи варення. Створи з нього гарну наливку.
Спирт на руках випарується. Всередину – щеплення буде.
А якщо з борщем і до подруги? Не знаймо, що далі буде.
Якщо сопіти не голосно, ніхто вас і не засудить.

В Африці - без зарази. І в Антарктиді все тихо.
Відповідь не знайти. Вхід це або вже вихід?
Не помиляйся, друже. З роботи завтра звільнися
Візьми собі негритянку. На полюсі усамітнись.

Йосип Бродський
На незалежність України

Дорогий Карл Дванадцятий, бій під Полтавою,
слава Богу, програно. Як говорив гаркавий,
«Час покаже кузькіну мать», руїни,
кістки посмертної радості з присмаком України.

То не зелено-квітний, псований ізотопом,
- жовто-блакитний майорить над Конотопом,
скроєний з полотна що, припасла Канада -
даром, що без хреста: але хохлам  і не треба.

Гой ти, рушник-карбованець, насіння в пітній жмені!
Не нам, кацапам, їх звинувачувати в зраді.
Самі під образами сімдесят років в Рязані
з залитими очима жили, як при Тарзані.

Скажімо їм, дзвінкою матір'ю, суворо:
скатертиною вам, хохли, і рушником дорога.
Ідіть від нас в жупані, не кажучи в мундирі,
за адресою на три букви на сторони всі чотири

Нехай тепер у мазанці хором Ганс
з ляхами ставлять вас на чотири кістки, поганці.
Як в петлю лізти, так спільно, сук вибираючи в хащі,
а курку з борщу гризти поодинці слащє?

Прощавайте, хохли! Пожили разом - і досить.
Плюнути, може, в Дніпро: нехай вже назад носить ,
гидуючи нами подібно переповненій електричці
вікової образою що перейшла у звичку.

Не згадуйте лихом! Вашого неба, хліба
нам - подавись ми макухою - не потрібно.
Нічого псувати кров, рвати на грудях одяг.
Скінчилася, знати, любов, коли була поміж.

Що колупатись даремно в рваних коренях словом!
Вас народила земля: грунт, чорнозем з підзолом.
Годі качати права, шити нам одне, інше.
Ця земля не дає вам, кавуни, спокою.

Гей,  левада-степ, краля, баштан, вареник.
Більше, мабуть, втрачали: більше людей, ніж грошей.
Якось перебудемо. А що до сльози з ока,
Немає на неї указу чекати до іншого разу.

З Богом, орли, козаки, гетьмани, вертухаї!
Тільки коли прийде і вам помирати, бугаї,
будете ви хрипіти, дряпаючи край матраца,
рядки з Олександра, а не брехню Тараса.
1991 р

Сумму своих поступков
Поступков сумму своих
Обдумаю не сегодня
Завтра обдумаю я
Подвожу итоги я часто
Но всё же не каждый день
Замечательных людей мало
И я такой же как все
Не  слишком-то замечательный
И сегодня много работы
Хорошо когда есть работа
Особенно при карантине
Но завтра в субботу утром
Курицей насладившись
Итоги я подведу
Поступки свои суммирую
Вот СМС мне пришла
Лайф мне напоминает
Что телефон пополнить
Надо до шестого числа
Поступки в глобальном мире
Дела в глобальном мире
Делать и поступать
Надо сейчас как будто
Уже карантин прошёл
Как будто мир изменился
Уже
Изменился мир
Уже не будет как прежде